В епоху розвиненого постмодерну розв’язання дилеми існування Бога стала як ніколи очевидна – віра в Бога не має наукового обґрунтування і тому не варта нашої уваги. За науковим підходом, ідея існування Бога стає гіпотезою і не може розглядатись в якості теорії, доки не отримає логічного підтвердження і доведення за загальноприйнятою процедурою. Віра в науку в наш час спотворила і звузила наше світосприйняття до химерного синтезу відчуття пізнаваності буття із зростаючою його ж непізнаністю. В часи, коли кожна відповідь ставить ще більше питань, новою панівною релігією впевнено стає наука. Апологети нової релігії мають свою догматику, яку не ставлять під сумнів з тієї причини, що догматика за своєю суттю метафізична і не наукова. На цьому етапі виникає логічний парадокс – як наука, будучи втіленням логіки, раціональності і систематичності може будуватися навколо догматичної основи? Для кращого розуміння догматичної природи науки, розглянемо основу наук, найлогічнішу і найраціональнішу з них – математику. Кожен пам’ятає зі школи першу математичну догму – на нуль ділити не можна. Мало хто намагається зрозуміти чому так, а ті хто розуміють – скромно мовчать. Я спробую пояснити, чому вам в школі забороняли ділити на нуль. Перш за все слід розуміти, що математичний нуль нероздільно пов’язаний зі своїм антиподом – безкінечністю. Якщо нуль – це нічого, то безкінечність – це все. Якщо прослідкувати графік функції у = z / x, де z – будь яке ненульове раціональне число, то ми побачимо, що доки x прямує до безкінечності, y прямує до нуля. Спеціально для підтримання догми, що на нуль ділити не можна (але потрібно) вигадали формулювання “число, що прямує до безкінечності” і “число, що прямує до нуля”. Це майже ті самі безкінечність і нуль, але які трохи не дотягують до них і тому можуть використовуватися у рівнянні, не ламаючи математичну логіку. Але нехай, якщо для нуля і безкінечності вигадано евфемізм, то в чому небезпечність використання зрозумілих нам абсолютного нуля і безкінечності? Якщо результатом ділення на нуль є безкінечність, а результатом ділення на безкінечність є нуль (що зрозуміло логічно і безперечно вписується у загальну логіку), то що буде при змішуванні цих чисел із іншими визначеними у рівнянні? Із цього ми можемо вивести перше пояснення догматичної заборони ділення на нуль.
x * 0 = y * 0
Наші менш освічені у математичній догматиці читачі можуть спробувати скоротити це рівняння на нуль, як на будь яке інше число. Як і для будь якого раціонального числа ми отримаємо результат x = y. А якщо x = 5, а y = 7? 5 не дорівнює 7, проте після множення на нуль рівняння стає вірним, а скорочувати нам забороняє та сама математична догма – на нуль ділити не можна! А яке наукове / математичне пояснення заборони ділити на нуль? Як ви вже зрозуміли, природа цієї заборони лежить у філософській площині, тому що рятує математичну логіку від безсенсовності.
Попри існування цієї догми, математики можуть її порушувати, якщо цього вимагає ситуація. Ті, хто розуміють що інколи можна відступити від цієї догми, зіштовхуються із іншим парадоксом – якщо будь яке число поділене на нуль це безкінечність, а нуль поділений на будь яке число це нуль, то що буде якщо нуль поділити на нуль? Така ж ситуація спостерігається і з безкінечністю. Ця зрозуміла і проста математична операція поєднує у собі невирішуване протиріччя, або парадокс. Звідси витікає ще одна математична догма – результат від ділення нуля на нуль або безкінечності на безкінечність є математичною невизначеністю. Звучить науково, чи не так?
Але хай буде, давайте перейдемо до більш наближених до реальності значень. Ви знаєте, що у математиці існує таке явище, як уявна одиниця? Уявна одиниця – це число, яке в квадраті дає результат у вигляді -1 (мінус один). Звучить нелогічно і абсурдно, скажете ви, якщо досі не знаєте, що комплексні числа лежать в основі фізики, як науки. Якщо відкинути можливість існування кореня квадратного із від’ємної одиниці, то про таку науку як фізика можна забути.
Це означає, що фізика, наука з наук, що описує функціонування нашого світу, спирається на нелогічне, парадоксальне і абсурдне твердження. Яке при цьому працює і багато чого пояснює. Як тобі таке, Ілон Маск? Загадка Жака Фреско – скільки буде корінь квадратний із мінус одного? На відповідь дається 30 секунд. I fucking love science.
Про квантову механіку я навіть не бачу сенсу писати – всі хто знають про неї хоч щось, у цирку не сміються.
Але повернемося до того, з чого починали. Якщо наука в очах плебеїв є єдиним об’єктивним поясненням буття, при цьому будучи наскрізь догматичною, то чим вона краща за релігію? Взагалі, суть цього протиставлення є хибною сама по собі. Очевидно, що інструментом розуміння буття завжди була, є і буде філософія. А філософія, в свою чергу, має дві основні галузі пізнання – діалектичну і метафізичну. Наука, як втілення діалектики, стала основою нашого світорозуміння завдяки Марксу та іншим матеріалістам, в той час як релігія, або метафізика, стала тавром переможених – мракобісів та “вірунів”. Проте так було не завжди. Наприклад, нобелівський лауреат та засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: “Релігія та природознавство вимагають віри в Бога, при цьому для віруючих Бог стоїть на початку мислення, а для природознавців (науковців) – на кінці. Для одних Він означає фундамент, для інших – вінець структури всіх ідеологічних міркувань.” Але не одним Планком єдиним, при більш детальному дослідженні ви відкриєте для себе, що більшість видатних науковців минулого вірили в Бога і не протиставляли релігію науці.
Наука, як метод пізнання, дозволяє нам зрозуміти як працює система, але принципово не дає відповіді – чому? Дитяче питання “Чому небо синє?” у кращому випадку пояснюється фізичними явищами дисперсії світла, дифузним випромінюванням і розсіянням. Але чи дійсно це є вичерпною відповіддю? Наука пояснює нам чому світло розсіюється певним чином, проте не пояснює чому воно взагалі розсіюється. Ми розуміємо що гравітація є, розуміємо навіть певні їх властивості, проте архаїчне питання “чому?” досі лежить у філософській площині сенсовності як явища. Мале дитя може загнати питанням “чому?” в куток будь якого науковця. Просте і вичерпне питання не має кінця у своїй послідовності, як і не має складної і вичерпної відповіді.
Наука не може бути монополією у природознавстві, бо відірваний від метафізики і зациклений на собі інструмент навіть в ідеальному випадку зміг би лише описати як функціонує світ. Проте, буття парадоксальне за своєю суттю і його не можна описати математично. Наука не може пояснити буття, як творіння Бога, виключивши вплив Його волі із системи. Якщо б світ був науково пізнаваний, то в ньому не було би місця випадковості. Наука каже нам, що випадковість це незрозуміла для нас сукупність причин і явищ, що мають свій наслідок. Сухий науковий підхід веде нас до детермінізму. Тобто, згідно наукового погляду, існування невизначеності це така ж гіпотеза як і існування Бога в цілому. Навіть якщо в деяких випадках наука і оперує вірогідністю, вона не відкидає принципово безвпилового початку того чи іншого явища. Взагалі, в науці не так багато явищ визначаються як випадкові. Одним з таких є напіврозпад частинок, в формулу якого включена імовірність. Проте, відсутність доказу детермінованості напіврозпаду також не є для науки і доказом його випадковості. Просто наука догматично приймає певне правило функціонування явища і не пояснює його сенс. Те що не важливе для науки, у даному випадку є неймовірно важливим для філософії. Природа імовірності, випадковості, невизначеності лежить у метафізичній площині, бо залежить не від математичного рівняння, а від нашого розуміння цього явища. Є безліч сфер, якими марно займаються науковці і юристи, хоча їх розуміння наскрізь метафізичне. Що є свобода волі для фізики? Що є свобода волі для юриспруденції? Розуміння балансу свободи волі і її детермінованості може бути ключовим для визначення вини злочинців, для розробки штучного інтелекту, для розробки етики конституції і їх законодавчого трактування.
Наука має безліч протиріч, парадоксів, вона наскрізь догматична і відносна. Справжнє вивчення буття можливе лише у синтезі науки і релігії, діалектики і метафізики. Справжнє природознавство це філософія, а розуміння світу це розуміння творіння Бога у контексті Його волі. Ті, хто критикують релігію за допомогою аргументації її ірраціональності і нелогічності не можуть вважатися природознавцями або філософами. Слід осягнути, що релігійна концепція доступна нам в тій мірі, в якій ми можемо їх зрозуміти. А ми можемо зрозуміти Бога трохи більше, ніж собака може зрозуміти людину. Собака в деякому сенсі це творіння людини, бо існує як вид не завдяки еволюції, а завдяки селекції. Але психіка і мислення доместикованих тварин все одно влаштовані значно простіше, ніж у людини. Очевидно, що собака вважає ваші команди нелогічними, або навіть дурними. При цьому вона може слухатися вас, довіряти і боятись, любити або ненавидіти. Намагаючись пояснити домашньому улюбленцю, що підбирати ласощі на вулиці не можна, ви повторюєте біблійну концепцію гріховності. Так як собака не може зрозуміти, що знайдений на вулиці хліб може бути отруєним, так і людина на певному етапі свого розвитку не може зрозуміти природу гріха. Але кращим порівнянням з релігійним імперативом можуть слугувати відносини мудрого батька із нерозумними бунтівним дитям. А еволюція людського світосприйняття це дорослішання дитини, яка вільна слухатись чи не слухатись батьківських настанов в тій формі, якій здатна осягнути. Навіть підліткове бунтарство і ілюзія світорозуміння може вплинути лише на саму дитину і на її долю. Зрештою, світ метафізичний і поетичний, варто лише переосмислити свій підлітковий максималізм і спробувати осягнути мудрі батьківські настанови.
